Поезія Хакку Сінкато

Лий, лий як тільки можеш
фарби фіолету твого реквієму.
Крапай черепами, білим
в чорні пустки.
Ціна безсмертя твого
формаліну -
німе питання про смерть
без відповіді...

Повалить стіни вітер
ранами обмежень і слів
ми сіль. Ми - мертве море
в океані роси на віях,
у вікнах, повних снами
де ти шепочеш про політ
губами... пташиний спів,
руками - листя шурхіт,
очима - змагання хмар.
Ти - мій квазар.
А я - твій Уріель похмурий.
Фліртують суперкластери...
Ми ж лиш їх ніжний шепіт:
"Ми"

Порозсипали необачно пелюстки віз.
І от, нема... В задзеркаллі
ані порох, ані філігранна вода сліз
вітру тепла не схоплять словами.
Лишається на відблиск граней
живих, пульсуючих кристалів,
в калейдоскопи наших снів,
дивитися й надалі.

Алертний,
у стані фотострибка,
я зфокусую очі.
Я відірвусь від стін, від ночі відштовхнусь.
Запалено вже плазмоп`яти.
Злітати - це як підшвиркувати
вакуум доти, поки
темна матерія напоумпить токи.
У стані фотострибка
усі raison d`etre знімають маски.
У стані фотострибка
розсіюються часові константи.
У стані фотострибка
все відбувається завчасно,
майбутнє ж - відбулось давно.

(Після посадки тільки, моя рука завершить провертати ключ "на старт")

Спів,
проміння анахати!
Як із скронь мого серця
з клітки на волю нестримано рветься несамовитий птах!
... Як іще подати?

Тьм`яні листи
твоїх телеграм...
Без теплих слів,
самі тільки крапки.
Прірву заповни
поміж світами,
Смертним нема
що лишати на згадку...

Амплітуд аномальні інверти.
Безокраїх тремтіння симфоніній
з ревербом, затримкою в вічність,
маєстатичних феєрій Вівальді.

Срібний туман втомлених звуків -
старий грамофон безоко зітхає -
Тріснута часом, роззявлена паща
сурмить заблукалій фаянсовій музі.

Лірика стін і поезія снів.
Шурхіт платівок загублених днів,
Дзвінке мовчання похованих лір.
Прикрий паралелізм...

За чаввунним павутинням
льодяних слів,
б`ємся в діамантовий пил
блискаво і чарівно
Загартований скоринно
емолейтмотив
ллється. Як без пломіню дим
існуєм. Дивно...

Твій поцілунок наснився мені,
і запітніли кадри осклілі...
призми протерши, я підозріло
артхаус-кіно дивлюсь у вікні.
тиша антична струміла завжди
в першонасінні Всього.
одкровень на пам`ятній стіні
не зрозуміє ніхто
хоч сумні, хоч веселі, люди в цьому самі.
в кромішній пітьмі всеодно,
на стінах визерунчасто, щирі
свої confessions малюю давно.

Хтось непомітно змінив,
У впертому ритмі часового плину
Усе, дивним чином, навколо.

Клептоманка осінь роздягала їх безжалісно,
Одежу останню скидала під ноги.
Безчесно й нахабно безсовісна
Землі віддала одежі коштовні...

Тягнуть кручені руки до Бога,
Дерева хмарами з небом розлучені
Падає з хмар холодна вода...

Усі непомічені посмішки -
очам недописані листи.
Повільно і легко вони
пожовклим листям з дерев!

Як кілька свічок мрії згорають

Всесвіт і ти. Нічний тет-а-тет.
Вдвох захоплені та схвильовані
чарівним миготінням зірок,
прірви безмежної пульсацією...

В бажанні розкрити інсайт цей тобі,
не втративши відчутого священої цноти,
нестане всіх найсакральніших слів
забракне прозорості наших ідей.

Сказати, як плевлить зітхання струни
сріблясте, лунає гіркою сльозою з очей,
як світоч прадавній тремтить у мені
так сумно, how so much to say you?..

Гаряче та живе, воно вистрибує зі скронь
Таким ніхто не бачив
його розчулений вогонь
І навіть серафімові долоні не втримають тієї вдачі
З усіх речей найбожевільніша - Любов.
І окрім неї серцю
нічого і не треба наче...

Зірки і я
дивлятся як
засмучено.
Журба...

на порох розмолоті атоми снів
золота міру тепер має сонце
іконами Гора сліди космонавтів
вічного моря сліз еманації

Крізь стікаюче скло
миттєсяйва життя
пансимфонію сну
в унісон заплачуть зірки...

як тепло для очей,
зірки, як світло для рук
намальований пошуком звук -
стукіт зрячого серця...

Терпкий твій смак
Шалений, дикий лелять
Мої, чи вже не зовсім
Тендітно пестять губи.
Теплом гарячий шепіт
Крил, теплом твоїм
Сповитий фантастичним,
Я - казковий птах...

Милями новоспад емоцій
Стрімко стрілами, а бува
Неквапливо, краплями сонця
Сяйва казкового стіна

В повітрі повінь духу -
замріяні літають звуки...
Мотивами п`янкого сну
все лине лінією руху.
Усміхнене моє тепло
виспівує свою весну.

Фарби на шлях не стає кольорової,
як наче на мій намальований зміст.
Гарячий асфальт - монохромний ескіз.
Пензлі в руці тремтять затамовано...

Ти стоїш, і мило блимаєш очима.
Разбещує вітер волосся твоє...
Цнотлива й тендітна, ти, мов дитина,
Сяйвом казковим наповнюєш все.

Розгойдане вкрай, схвильоване серце.
Тремтять мої пальці, дотиком схочені,
Струм електричний крізь мене тече
Вії напружено соленонамочені...

Дивні спогади лишив
вчорашній плин речей -
Тремтіння губ безмовних,
вологий блиск очей...
Раптово опинившись позачасом,
мені здавалося все сном,
Який, доволі безсоромно,
хтось розфарбував теплом...

Правда крізь тебе тіче,
Пульсує годинниково,
Злізає приречено вже
З неба наліт сутінковий...
***
Ранок втопився в росі...
Обрій фарбою серця
Налився
І достигати засів...
***
Присмак відчувши солений
Згадав як... Літав?
Захлинувся, і з себе
Сміятись нервово почав...
***
Коріння вологе й брудне
Тіче по артеріях кров
Занадто живий - кину себе в небо!
Кайдани тримають знов...

Хтось покине, залише слова пусті
Неозирайся, прошу, і ти...
Будь-які стрічки, дороги, шляхи
Загадай, і зможеш пройти.
За дверима, вже ніц павши
Ти чекаєш мене завжди.
Поступово, сором"язлива ти
Станеш ближче мені...
Звуки музики чарівні такі
Чую сльозам литися
Забирає всього мене так шо аж
Буде мені не лишитися...
Чую змушено мені не лишитися...
Я б продав, поміняв всі години, всі
За одну миттєвість, одну,
Де нас двоє було б, нас би двоє було
Як один,
Як одне...

Колискою вранішніх тиш,
Особисто написаних
На орнаментах прогрітих
Диханням схвильованих
Миттєвостей, житих-вжитих
За призначенням...

Все лиш це я можу щастя нечутно
Подано в руки теплом.
Настільки це мало, але світ
На долонях золотиться
Витонченим пером...

Lim

Я,
Розчарований Багряно-світлоблакиттям,
Воно і є!

Я зтікаю...
Тане лід...
Іще хвилина - мене нема
Я вмираю...
Тремтить політ
нікчемного життя...
Я зтихаю...
Зтікає з мене піт,
Слабіють мої м язи...
Ковток повітря
Зробити мені слід...
Небачили би очі...
Завертає...
Я зникаю...

Я став саме нею, хоч трісни, а став.
Травою, що вітер вночі колискав.
Тішились з легкості м*язи мої,
Рукові листя хилив до землі,
Теплохолодні потоки повітря
Хвилями тіло моє плели...

Сочувствием горького сока правды
Растекают прошлое сладкое.
Складками лица помятые.
Только звёздам доступно важное,
Только птицы по небу плавают,
Токи тёплые подвласны им.

Завтра станет ещё дороже нам,
Когда вспомним слова бодрости,
Никому никогда несказанные,
Из которых мы все написаны,
Нитью из лучей света сотканы
Орбитальным стражем солнечным.

Важное, Нужное, Сокровеное!
Появись поскорей, пожалуйста.
Прояви в нас душу беспечную -
Созидания путь прославленный
Я прошу тебя, Бесконечное,
отзовись в нас кристальной ясностью!

Ласкаво торкалися пальців
барвисті пелюстки квіток.
Сяйво прозорих вібрацій
Створило тепла струмок...

***

От тобі й диво так диво -
Майже з нічого, з нуля
Грає симфонія мила
Яскравенного почуття!

Щось Казкове та сумне
Скрізь невимовно тремтить...
Внутрішньо запалало!!!
Контакту Дивовижна мить -
В очі Затишкові Золотавому
Я вічним поглядом застиг...

Хвилястим розсипом блискавим
Палаючого неба схід
Дихання затамувало і
Погляд в вічності застиг...

Ми надчуваєм осінь...
В зеленім розмаїтті літа
Тремтить невимовна краса
Нестримності кінця життя...
Танцює зелень із повітрям свій танок?
Пожовкле листя всеодно луною згодом тане...
Все помирає з ліком часу
Знов ми надчуваєм осінь...

Сьогодні в дарунок світанок приносив
Чарівні видіння мені:
Я бачив, як наче сповільнена плівка
Знімає колір згори -
Гарячечервоні долоні кленові
Творили опалий брейкданс,
В прозоре повітря густе, янтаровий
Зповзав барвистий контраст...